Один рукою торкається неба
Інший вище хмар літає у мріях.
По -серед лютих зим тепла так треба -
У вірі сходить сонечко в надії.
Поет іде у засніжену зиму
Шукає сонечко весни в тумані.
Пише новітню історію в риму,
У тьмі ночі згорає у стражданні.
Болить душа за рідний край до болю
За матір що втратила свого сина
Хто згорів живцем в цім кровавім бою
Слово поета це розрада єдина
Слово це ліки для зболених сердець
А для вдів і сиріт - високе небо
Наче пастир духовний кличе овець
Зцілює глибокі шрами в потребі
А зимою небо низько - низенько
Здається, дістанеш небо рукою.
Відкриваєш світу своє серденько
Від подиху тане сніг під горою.
Шукаємо тепло як пташка мила,
Для душі ніжності ,ласки, любові.
Серед зими розправляємо крила,
Злітаємо до зір світи казкові.
По - серед море снігу хуртовини,
Холоду , дикого морозу в лютень.
В поета серце наче в дитини,
Розквіта, як бузковий цвіт у квітень.
Серед літа в душі лютує зима,
Дощить немає радості у душі .
Принесла море сліз, і бід ця війна,
Шукаємо благодаті у вірші.
Світло ллється крізь засніжене вікно
Запалює благодать божу в душі.
Слово, як в бокалі іскристе вино
Запалює свічу щастя у вірші.
Падає білий - білий сніг із небес
На щастя, удачу, новий урожай.
Просимо у неба тисячу чудес,
Щоб на землі був мир , тихий - тихий рай.
