|
(Ямб)
О, Аполлоне*, мій Спасителю, мій Боже,
Такою силою ти відаєш й все можеш.
Ти – бог життя, бог світла, сонця й музики,
Бог зцілення і покровитель красоти.
Один з найкращих олімпійських всіх богів, 5
Адже перемогти Піфона* ти зумів.
О змилусь, Аполлоне, сина захисти,
Єдиного синочка в смерті відбери.
Прийди на допомогу й матір пожалій,
Бо разом з ним вмирає в горечку своїм. 10
Адже не має мати хоронить дитя…
Спасай від смерті сина, збережи життя!
Мій Аполлоне-Боже, сина повертай!
По схилах гір Менале* йде хай до отар.
Коли нам допоможеш – статую твою 15
Я оніксом прикрашу й в жертву принесу
Ще білого бика за щедру доброту.
Чому такий безжальний, сину, ти до нас?
Лежиш і не говориш в цей похмурий час?
Чи хочеш вмерти, сину, і залишить саму 20
Нещасну сиву матір в старості одну?
Чи хочеш, щоб повіки на твоїх очах
Закрив навіки батько й плакав по ночах?
В писаннях всіх релігій сказано давно,
Щоб діти хоронили батьків – це так було. 25
Відкрий же очі, сину, і нам всім розкажи:
Тривожить що й бентежить та не дає жить?
-Прощай, рідненька мамо, й злом не поминай,
Бо я уже вмираю, тож навік прощай.
Шкода лиш відпускати рідних на той світ. 30
Невже пора вмирати? Ще ж так мало літ…
Пекуча сильна рана так пече вогнем,
Вже скоро я зустрінусь із своїм кінцем.
Це ліжко сильно давить й дихать не дає,
А килимом укрите тіло не моє. 35
Матусенько ріднесенька, допоможи,
І зболене це тіло боком поверни.
Синочку мій єдиний, тільки не вмирай…
Тобі приготувала – спробуй цей узвар.
Я зранку заварила: мальву, мак, диктан, 40
Щоб сили долалося, тільки не вмирай.
Стара фесАлійка мені допомогла,
В узвар цей чудодійний чари додала.
Траву в нім заварила з Церери слідів.
І вже три дні сьогодні, як ти захворів. 45
Візьми хоча б ковточок з келиха надпий,
Тобі додасться сили – лишишся живим.
Ти пий… Молитвою тобі допоможу,
Заради тебе, сину, в світі я живу.
Тебе я народила, в руки лиш взяла, 50
До себе притулила – в радості була.
Тебе носила скрізь, поїла молоком,
Навчала і ходити, й їсти за столом,
Словами говорити та співать пісні,
Якщо тебе боліло – гірко і мені. 55
Вустами крижаними сік цей надпивай,
Щоб сили повертались… Не смій! Не вмирай!
-О, схили Ерімантуса, долини, гай!
О, свіжий вітерцю, що листя розвівав,
Та хвилі по воді тихенько підганяв! 60
На схилах берегів Ерімантуса зустрів
Танцюючий загін з красунів неземних,
Адже нема там змій та хижих звірів, злих,
Лише божественні красуні у танку
І чарівні пісні, обличчя у вінку. 65
Де ступить їх нога, то квіти зацвітуть,
Така легка хода, що хвильки дрібні йдуть.
І поміж цих красунь я бачив діву там:
Найкраща серед них, рівня усім богам.
Ці руки і боки, волосся, й ноги босі – 70
Нема подібних їй у цьому світі й часі.
О, боги! Прошу вас, мене ви віднесіть,
Туди, де діва та у неземній красі.
Побачити її я хочу ще хоч раз,
Будинок, де живе і де проводить час. 75
Висока загорожа, звідти вверх йде дим.
Разом живе із батьком вона у домі тім.
Щасливий він, бо скрасять літа його старі
Цей голос і промови, і співи чарівні.
Я бачив як вона - прекрасна і сумна, 80
Йшла вранці до гробниці стежкою одна.
І плакала, й ридала гіркими слізьми.
Матінка померла - не бачить більш доньки.
Хотів б, щоб і за мною плакала вона...
-Ой, рідний сину мій, кохання – це біда. 85
Якщо потрапив в сіті ці – мені шкода.
Коли кохаєш ти й взаємності нема,
Це – муки безкінечні, смуток, біль, сльоза.
Скажи: там біля річки діву ти зустрів,
Як звати танцівницю й де її там дім? 90
Адже ти в мене гарний, добрий, молодий,
І вроду юнака не змив біль із щоки.
Була то Егль – донька морського царя хвиль?
Чи молода Ірена з тілом – як газель?
Чи ще якась красуня, діва молода? 95
Засліпить очі всіх: старого й юнака.
Чиє прекрасне ймення чую тут щодня,
Й ти тут без якого не проживеш і дня.
Це – Дафна чарівна, синочку мій, скажи?
- О, матінко моя, ти краще помовчи! 100
Боги сказали, що вона є гордовита.
Прекрасна, а проте– жахлива й непохитна.
Вже багатьох у неї закохалося
Й взаємності добитись не вдавалося.
Усіх закоханих, хто добивавсь руки, 105
Насмішкувато підставляла на плітки.
В коханні я боюсь відмови й наперед
Не повідомте їй, хай буде це – секрет.
Проте, які душевні муки я терплю!
Адже закоханий я в дівоньку мою. 110
І без очей її, без неї я помру.
Тож прощу, матінко моя, тебе одну:
З собою фрукти смаковиті ці візьми
Й прекрасній діві в подарунок віднеси.
Бери і чашу, й вазу, й козенят моїх, 115
Візьми усе, що маєм й кинь до її ніг.
Коли тебе побачить, матінку мою,
Тоді напевно пригадає і свою.
Можливо це пом’якшить рішення її.
Скажи, що мрієш бачить у своїй сім’ї. 120
Проси її і батька, умовляй, благай,
Так без її згоди назад не повертай.
– Ти будеш, сину, жити! Зможу і спасу.
Й твою прекрасну діву скоро я знайду. 125
– Йому сказала мати, тихо відійшла,
З очей скотилась швидко зболена сльоза.
Вона пішла шукати діву чарівну
І місяць освітив старечу ту ходу.
Та повернулася назад вже не сумна, 130
І стала біля ліжка сина не одна:
Старий прийшов із нею й діва чарівна.
До сина говорила дівчина сама.
Злякався він і хтів сховатися мерщій –
Очам не вірив хлопець й радості своїй. 135
– Чи хочеться ще вмерти, друже мій, тобі?
Чи краще всім нам жити ув одній сім’ї?
Моєму батьку будеш сином ти щодня,
Я матері – за доньку. Будемо – рідня!
Аполлон у грецькій міфології – це олімпійський бог світла, мистецтв, музики, віщування та лікування, син Зевса і Лето, брат-близнюк Артеміди.
Піфон у грецькій міфології — це гігантський змій-дракон, якого народила богиня Гея. Він охороняв вхід до Дельфійського оракула, де спочатку пророкувала сама Гея, а пізніше — Феміда. Аполлон вбив Піфона і заснував у Дельфах святилище та оракул на його честь, а переможцю встановив щорічні Піфійські ігри.
Меналон, Менале (греч. Μαίναλον) — гори в Греції.
Церера — це римська богиня родючості та хліборобства,
Фесса́лія або Тесса́лія — історична область і периферія в середній частині Греції, на узбережжі Егейського Моря.
Гора Ерімантос (Ερύμανθος) — це гірський масив у Греції,
Оригінал
LE MALADE
'Apollon, dieu sauveur, dieu des savants mystères,
Dieu de la vie, et dieu des plantes salutaires,
Dieu vainqueur de Python, dieu jeune et triomphant,
Prends pitié de mon fils, de mon unique enfant!
Prends pitié de sa mère aux larmes condamnée, 5
Qui ne vit que pour lui, qui meurt abandonnée,
Qui n'a pas dû rester pour voir mourir son fils!
Dieu jeune, viens aider sa jeunesse. Assoupis,
Assoupis dans son sein cette fièvre brûlante
Qui dévore la fleur de sa vie innocente. 10
Apollon! si jamais, échappé du tombeau,
Il retourne au Ménale avoir soin du troupeau,
Ces mains, ces vieilles mains orneront ta statue
De ma coupe d'onyx à tes pieds suspendue;
Et, chaque été nouveau, d'un jeune taureau blanc 15
La hache à ton autel fera couler le sang.
Eh bien, mon fils, es-tu toujours impitoyable?
Ton funeste silence est-il inexorable?
Enfant, tu veux mourir? Tu veux, dans ses vieux ans,
Laisser ta mère seule avec ses cheveux blancs? 20
Tu veux que ce soit moi qui ferme ta paupière?
Que j'unisse ta cendre à celle de ton père?
C'est toi qui me devais ces soins religieux,
Et ma tombe attendait tes pleurs et tes adieux.
Parle, parle, mon fils! quel chagrin te consume? 25
Les maux qu'on dissimule en ont plus d'amertume.
Ne lèveras-tu point ces yeux appesantis?
--Ma mère, adieu; je meurs, et tu n'as plus de fils.
Non, tu n'as plus de fils, ma mère bien-aimée.
Je te perds. Une plaie ardente, envenimée, 30
Me ronge; avec effort je respire, et je crois
Chaque fois respirer pour la dernière fois.
Je ne parlerai pas. Adieu; ce lit me blesse,
Ce tapis qui me couvre accable ma faiblesse;
Tout me pèse et me lasse. Aide-moi, je me meurs. 35
Tourne-moi sur le flanc. Ah! j'expire! ô douleurs!
--Tiens, mon unique enfant, mon fils, prends ce breuvage;
Sa chaleur te rendra ta force et ton courage.
La mauve, le dictame ont, avec les pavots,
Mêlé leurs sucs puissants qui donnent le repos; 40
Sur le vase bouillant, attendrie à mes larmes,
Une Thessalienne a composé des charmes.
Ton corps débile a vu trois retours du soleil
Sans connaître Cérès, ni tes yeux le sommeil.
Prends, mon fils, laisse-toi fléchir à ma prière; 45
C'est ta mère, ta vieille inconsolable mère
Qui pleure, qui jadis te guidait pas à pas,
T'asseyait sur son sein, te portait dans ses bras,
Que tu disais aimer, qui t'apprit à le dire,
Qui chantait, et souvent te forçait à sourire 50
Lorsque tes jeunes dents, par de vives douleurs,
De tes yeux enfantins faisaient couler des pleurs.
Tiens, presse de ta lèvre, hélas! pâle et glacée,
Par qui cette mamelle était jadis pressée;
Que ce suc te nourrisse et vienne à ton secours, 55
Comme autrefois mon lait nourrit tes premiers jours!
--O coteaux d'Érymanthe! ô vallons! ô bocage!
O vent sonore et frais qui troublais le feuillage,
Et faisais frémir l'onde, et sur leur jeune sein
Agitais les replis de leur robe de lin! 60
De légères beautés troupe agile et dansante ...
Tu sais, tu sais, ma mère? aux bords de l'Érymanthe ...
Là, ni loups ravisseurs, ni serpents, ni poisons ...
O visage divin! ô fêtes! ô chansons!
Des pas entrelacés, des fleurs, une onde pure, 65
Aucun lieu n'est si beau dans toute la nature.
Dieux! ces bras et ces flancs, ces cheveux, ces pieds nus
Si blancs, si délicats!... Je ne te verrai plus!
Oh! portez, portez-moi sur les bords d'Érymanthe,
Que je la voie encor, cette vierge dansante! 70
Oh! que je voie au loin la fumée à longs flots
S'élever de ce toit au bord de cet enclos!
Assise à tes côtés, ses discours, sa tendresse,
Sa voix, trop heureux père! enchante ta vieillesse,
Dieux! par-dessus la haie élevée en remparts, 75
Je la vois, à pas lents, en longs cheveux épars,
Seule, sur un tombeau, pensive, inanimée,
S'arrêter et pleurer sa mère bien-aimée.
Oh! que tes yeux sont doux! que ton visage est beau!
Viendras-tu point aussi pleurer sur mon tombeau? 80
Viendras-tu point aussi, la plus belle des belles,
Dire sur mon tombeau: Les Parques sont cruelles!
--Ah! mon fils, c'est l'amour, c'est l'amour insensé
Qui t'a jusqu'à ce point cruellement blessé?
Ah! mon malheureux fils! Oui, faibles que nous sommes, 85
C'est toujours cet amour qui tourmente les hommes.
S'ils pleurent en secret, qui lira dans leur coeur
Verra que c'est toujours cet amour en fureur.
Mais, mon fils, mais dis-moi, quelle belle dansante,
Quelle vierge as-tu vue au bord de l'Érymanthe? 90
N'es-tu pas riche et beau? du moins quand la douleur
N'avait point de ta joue éteint la jeune fleur!
Parle. Est-ce cette Eglé, fille du roi des ondes,
Ou cette jeune Irène aux longues tresses blondes?
Ou ne sera-ce point cette fière beauté 95
Dont j'entends le beau nom chaque jour répété,
Dont j'apprends que partout les belles sont jalouses?
Qu'aux temples, aux festins, les mères, les épouses,
Ne sauraient voir, dit-on, sans peine et sans effroi?
Cette belle Daphné?....--Dieux! ma mère, tais-toi, 100
Tais-toi. Dieux! qu'as-tu dit? Elle est fière, inflexible;
Comme les immortels, elle est belle et terrible!
Mille amants l'ont aimée; ils l'ont aimée en vain.
Comme eux j'aurais trouvé quelque refus hautain.
Non, garde que jamais elle soit informée... 105
Mais, ô mort! ô tourment! ô mère bien-aimée!
Tu vois dans quels ennuis dépérissent mes jours.
Ma mère bien-aimée, ah! viens à mon secours.
Je meurs; va la trouver: que tes traits, que ton âge,
De sa mère à ses yeux offrent la sainte image. 110
Tiens, prends cette corbeille et nos fruits les plus beaux,
Prends notre Amour d'ivoire, honneur de ces hameaux;
Prends la coupe d'onyx à Corinthe ravie;
Prends mes jeunes chevreaux, prends mon coeur, prends ma vie;
Jette tout à ses pieds; apprends-lui qui je suis; 115
Dis-lui que je me meurs, que tu n'as plus de fils.
Tombe aux pieds du vieillard, gémis, implore, presse;
Adjure cieux et mers, dieu, temple, autel, déesse.
Pars; et si tu reviens sans les avoir fléchis,
Adieu, ma mère, adieu, tu n'auras plus de fils. 120
--J'aurai toujours un fils, va, la belle espérance
Me dit...' Elle s'incline, et, dans un doux silence,
Elle couvre ce front, terni par les douleurs,
De baisers maternels entremêlés de pleurs.
Puis elle sort en hâte, inquiète et tremblante; 125
Sa démarche est de crainte et d'âge chancelante.
Elle arrive; et bientôt revenant sur ses pas,
Haletante, de loin: 'Mon cher fils, tu vivras,
Tu vivras.' Elle vient s'asseoir près de la couche,
Le vieillard la suivait, le sourire à la bouche, 130
La jeune belle aussi, rouge et le front baissé,
Vient, jette sur le lit un coup d'oeil. L'insensé
Tremble; sous ses tapis il veut cacher sa tête.
'Ami, depuis trois jours tu n'es d'aucune fête,
Dit-elle; que fais-tu? Pourquoi veux-tu mourir? 135
Tu souffres. On me dit que je peux te guérir;
Vis, et formons ensemble une seule famille:
Que mon père ait un fils, et ta mère une fille!'
ID:
1055326
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 15.01.2026 02:29:26
© дата внесення змiн: 15.01.2026 02:29:26
автор: Ольга Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|
