…Було дивно бути з нею. Не те щоб дивно, як це було більше великим здивуванням. Та більш за все це було несприйняття того, що таке можливо взагалі. Кожна зустріч супроводжувалась якимось хвилюванням і тривогами, хоча сам розумієш, що цього не має бути взагалі. І тут виникають питання: чи насправді це має відбуватись ? Але це відбувається. І при кожній домовленості про зустріч щось всередині тебе шкребе, щось шепоче тихим голосом: чим ти думаєш ?
Макс дістав пачку цигарок. Змерзлі пальці рук намагались зняти обгортку, та з першого разу це не вдалось. Макс сховав цигарки й почав розтирати пальці рук.
- Клятий мороз, скоріше б вже весна.
Пальці рук почали слухатись. Він знову дістав пачку, розпакував її ї швидким рухом вихопив цигарку. Перша затяжка здивувала його, оскільки він не очікував такого від нових сигарет. Відчувався присмак тютюну, справжнього тютюну.
Після першої затяжки Макс задоволено посміхнувся. Це була ледь помітна посмішка, і вона промовляла: - Так, це саме те, що потрібно.
Він йшов повільно. Першопричиною було обледеніння доріжки, іншою ж - хотілося насолодитися моментом. Моментом спокою всередині себе. З Максом це траплялось не часто, та в саме цей момент він відчув, що ось воно, ось це саме цей момент, і він ні за що не хотів його втратити. Він йшов повільно. Повільно затягувався й повільно випускав тютюновий дим. Стан спокою задовольняв все його єство.
Сповіщення телефону вивело його зі стану, про яке він так довго чекав і в якому перебував.
Вона написала повідомлення, що вже в місті. Вона написала друге повідомлення, що хоче зустрітися. Вона написала третє повідомлення запитуючи де і о котрій.
