Привид щастя блукає містами,
Де давно охололи руїни.
Не вціліли ні вікна, ні брами,
Лиш обвуглені сироти-стіни…
То герляндою блимне, то сміхом
Гучно-щирим дитини малої
Засміється. Спіткнеться об лихо,
Упаде в море тиші гіркої…
Світ зітхне від тривоги чи втоми.
Бо розгледіти досі не в змозі,
Що розбитого щастя фантоми,
Вже у нього стоять на порозі…
