Читаю сум, читаю біль, та не очима, - серцем.
Читаю - вас... Проте, мовчу, в збентеженні чуттів.
У віршів і раніше відчувався присмак перцю,
Де рими напувались неминучістю дощів.
Я не ховала щирих сліз й тоді, як милувалась
Коханням вашої душі, хоч я ним... не була.
У божій вашій іскорці - й на мить не сумнівалась.
І подумки... вуста мої, торкалися чола
Незнаного... За те, що десь вас обіймає осінь.
За те, що серця вашого таємна глибина,
Красива і несходжена, - моя жадана гостя...
Була... і є... На жаль, шляхи відрізала війна.
Ні на землі, ні в просторі, в світах життя і смерті,
Мабуть, нам не зустрітися і не переплестись.
Проте, мовчу я, як і ви, хоча живі - не мертві.
Можливо, ще зустрінемось... Через віки. Колись.
18.02.2023
