Кохання — не поклик, не спалах сміливості,
Не запал хвилин, що злетіли і раптово згасли;
Воно — як тихе світло благословення,
Що зігріває душу і лікує дух.
Воно приходить не в годину тріумфу,
Не в блиску очей і не в момент зізнань,
А там, де серце вчиться кохаати,
І в тиші народжується страждання.
Кохання — не домагатися, не кликати, не брати,
Не рвати долю нетерплячою рукою,
А вірити, чекати, і, падаючи, вставати,
Зберігаючи в собі божественний спокій.
У ньому немає перемог — але є святий тягар,
У ньому немає кінця — але є вічність;
Воно сильніше, ніж збіг обставин, страх і час,
І прекрасніше, ніж земна краса.
І якщо мені судилося в згарищі років
Згаснути, не пізнавши земного раю —
Я буду знати: було в житті це світло
Було і серці проростало.
