відлягає
погляд далекого плавання
накульгує по озерній гладіні
на берегах шапками в повітрі
його вітають опалі жолуді
повз диких качок
ще часом нашпилених на шампури
очеретяних тіней
повз косяки бризок
мов ще не підібраних окулярних скелець
які розмивають а не увиразнюють
погляд розкручує
свій ланцюг
як упреться в невидиме —
смикнеш собі під ноги
свої п’ять пальців
треба знову вчитися знати
зіжмакане світло
життєвим планом
лежить на невикошеній траві
11.03.25
