|
Спекотне літо… яскраве сонце, чиста блакить. По трасі білий Лексус не їхав, а наче летів. Вздовж дороги за вікном, припавши пилом, ледь схилившись, миготять понурі трави й квіти.
Їх Ольга, зовсім не помічає. Адже так довго чекала цього дня, погоді тішиться, сприяє гарному настрою.
Злегка в напрузі, на задньому сидінні, обіпершись на спинку, визирає у вікна. Пообіч, трохи здалеку миготіння дерев та все ж помічає привабливий пейзаж, вкотре з думками, неначе душу зігріває. Бач, як літо діє на природу, під сонячним світлом все ніби вкрите золотом, теплом, мабуть отримує частинку щастя. Сьогодні і я буду щаслива, адже його кохаю. Нарешті моя мрія здійсниться,, ми будемо разом.
На якусь мить, зазирне в дзеркало заднього сидіння водія, на мить посміхнеться, Той ніби чекає її погляду, відразу іскринки радості в очах, щурить носа, підморгує.
Вона у весільній атласній сукні світло-бірюзового кольору, верхня частина до пояса і частково нижче стеген, оздоблена білим гіпюром. На тендітних плечах, локони волосся з каштановим відтінком, злегка здригаються, погляд на сукню сповнює її очі радістю й сонячним світлом, наче погожий літній день.
Та все ж, по дорозі, на якусь мить підступає тривога. Згадала батьків, яким він, м’яко сказати, не до вподоби. Чому батько каже, що він не надійний? І тут вже підкрадалась думка, як змія, а, як не приїде, як кивне п’ятами? Наразі від думок, аж гаряче у грудях. І знову погляд до дзеркала, ледь піднявшись, в ньому бачить себе. На пишних грудях поправляє кольє, намагалася заспокоїтись, все буде добре, навіщо себе накручую.
Вона з Олегом познайомилася в інституті на останньому курсі. Він перевівся з іншого міста, в зв’язку з переїздом. Принаймні він так їй пояснив, більше не мала ніякої інформації. Веселі побачення, інколи зустрічі в кафе, придали надії, що вони пара. Перед захистом диплому, він на середній палець її правої руки, одяг золотий перстень із зеленим діамантом. Очі округлилися, хотіла кинутися, обійняти, все ж озирнулася, але ж не при всіх. Відчувши її тремтіння, обійняв і тут же зробив крок назад.
- Це тобі на удачу!
Вона схвильована, майже не відчуваючи підлоги, пішла в аудиторію.
Після відмінного захисту диплома, вони цілий вечір провели в кафе. Вона грішним ділом подумала, мабуть запропонує разом провести ніч. Але цього не сталося, час від часу в його очах зблискував теплий промінчик. Він цілував їй руку, говорив ніжні слова. Несподівано, до них в чорних елегантних костюмах, підійшло, двоє славних, молодих хлопців. Привітавшись, один з них,
- Нам час поспішати.
Він відразу звернувся до неї,
- Думаю ти задоволена вечором. Тебе рідні мабуть зачекалися, їдьмо.
Його поведінка трохи її вразила. Але згодом, вже вдома у ліжку, все зваживши, вирішила, він правий. Нехай, як і годиться, шлюбна ніч відбудеться після весілля.
Пізно ввечері, як завжди, спілкування по телефону, деяке планування зустрічі.
Вже за кілька днів, в інституті відбулася церемонія вручення дипломів. Він дочекався її, привітав, поцілував в щоку. А вже в машині, ніжно обіймаючи, уста до уст завмерли в солодкому поцілунку. На його обличчі розпливлася усмішка, спиною повернув до себе. За мить на середній палець лівої руки одяг широку золоту каблучку «сердечко»,
- Ти вийдеш за мене? Я тебе кохаю.
Вона так давно, мріяла про це почути. Душа сповнена почуттями, ніби на якусь мить завмерла. Щось ніби перехопило подих, на очах сльози щастя, все ж спромоглася сказати,
- Так! Я тебе кохаю. Ти для мене, як сонце в небі.
Вже переступивши поріг дому, закрилася в своїй кімнаті. Згадала, як він освідчився у коханні. А чому було не погодитися, кілька раз себе подумки запитала. Йому від міста до рідного містечка всього двадцять кілометрів, а мені сорок кілометрів. Нехай не дуже часто зустрічалися, але ж цілий рік та й навчалися разом, ніби серйозний, відповідальний. Жодного разу не посварилися.
Після знайомства з родиною, Олег наполіг, щоби шлюб взяли в його містечку. До Ольги додому він приїхав після того, як подали заяву в РАЦС. Це здивувало батька дівчини, хоча за столом промовчав. Того ж вечора, коли Олег на своїй машині поїхав додому, батько зайшов у її кімнату.
- Доню, нам треба поговорити.
- Тату, так до весілля, ще цілих три тижні. Поради хочеш дати так іще встигнеш. Я вже хочу спати.
Батько, при своїй вазі сто п’ятнадцять кілограм, все ж важко присів на стілець,
- Послухай, він тобі не пара. Які у вас стосунки?
- Не хвилюйся,- весело відповіла, присіла в крісло, продовжила,
- Ми не переступили межу дозволеного. Але знай, я хочу бути щасливою і буду.
- Дай Боже, але тільки не з ним.
На віях Ольги бринять сльози,
- А чому тато? Я його кохаю. Хочу бути щасливою.
- Переживеш! Доню, кохання приходить і відходить, а життя продовжується. Щоб твоя мрія збулася, потрібно добре пізнати людину. З ним ти не матимеш ні душевного, ні сімейного спокою.
- Тату та ти принаймні, мені поясни в чому причина.
- Довго розповідати не буду, скажу коротко. Я старий водій, моє око не обдуриш. Він веде справи з наркотиками.
Її обличчя поступово блідло, стиснувши руки до грудей,
- Тату! Ні-ні, це нісенітниця!
- На жаль, моє сонечко. Наша бригада далекобійників та і я, не раз його бачив у спілкуванні з наркодилерами. Пам’ятаю одну сутичку, як він кинув пляшку з пивом і нецензурно виражаючись, сів у свою машину й гучно зачинив двері. Йому сигналили з двох машин, що стояли позаду і він поїхав. Я не знаю хто з них організатор та не думаю, що він. Хоча можливо і виконує важливий наказ, бо біля нього були хлопці, можливо охоронці. Невже ти нічого не помічала?
Її повіки повільно опустилися, руками закрила обличчя, плечі здригнулися, розплакалася.
Але за кілька секунд, спромоглася себе взяти в руки,
- Ти напевно помилився, це не він! Я була в його компанії, хлопці виховані, завжди охайно одягнені. Ніяких признаків, щоб щось наркотичне вживали
- Ну добре, ти подумай, що я сказав, зроби висновки. Вирішувати тобі. Ти мрієш бути щасливою. Я буду радий це бачити. Та попереджаю, це може бути помилкою.
Збігли тижні, до весілля залишалося два дні. Всі готувалися та батька брав сумнів, чи все відбудеться належним чином.
- Старе загартування,- так говорив дружині, про своїх друзів. Думаю вони мене не підведуть. Я постараюся, нашій дочці довести, хто насправді цей Олег.
Він кілька раз з дочкою намагався поговорити. Вона помітно злегка червоніла, кожного разу знаходила привід кудись поспішати.
Навіть у вихідні дні, спілкуючись, вона не прислухалася до його порад. Разом із дружиною, на кухні пили чай, не навчені в домі сваритися, лишень сумні погляди, кожен хотів приховати тривогу. Вона ж, як вітер, швидко з’являлася по кімнатах, все частіше мовчки, візьме необхідне і вже кивне рукою,
- Я пішла, немає часу.
Настінний годинник не зупинявся, відбивав свій, звичний стук. Вранці, дочка приїхала у піднесеному настрої, з ким-то розмовляла по телефону. По закінченню нагадала,
- Завтра весілля, все буде добре.
Батько запитав,
- То ти вже вирішила, будеш їхати з гуртожитку?
- Ні, я залишаюся тут, мені привезуть одяг. Сусідка Тетяна перукар, прийде зробить зачіску, допоможе одягнутися. Доречі вона буде свідком. Десь близько дванадцятої, нас машиною забере друг Олега.
- А чому сам не приїде,- здивовано запитала мати.
- Мамо, це не так важливо. Йому теж здалеку їхати. О, ледь не забула, квіти, хліб, коровай, ресторан, все готують друзі Олега. Здається я вам про це казала, а може забула.
Незадоволено зазирнула і продовжила,
- Тату, дорогу ти знаєш, о дванадцятій годині ми маємо бути на місці. О дванадцятій тридцять відбудеться церемонія. Все буде добре, то ж хвилюватися не варто.
Та які батьки не стануть хвилюватися, хіба в сучасному світі таке можливе? Цілий вечір він намагався зателефонувати друзям, на жаль, абоненти в недосяжності. Вони з дружиною лише переглядалися. Вона знала, він все зробив, щоби до дрібниць дізнатися про майбутнього зятя. Безсонна ніч, ніби на місяць уповні. Лише на ранок він отримав СМС- « Все під контролем.«.
На плече дружині, злегка поклав руку, дивиться у її теплі очі, повільно їх закрив. Його чоло торкнулося її чола,
- Люба, все буде добре. Тримайся, не знаю як і що та я своїм друзям довіряю. Можливо і помилився, тоді на краще, всі разом весілля відгуляємо.
У кімнаті сміх, веселі розмови, Таня допомогла нареченій одягнутися. Обоє зазирали до дзеркала, поправляли макіяж. Ольга часто спілкувалася по телефону. Ні найменшого хвилювання, очі світяться, сповнені щастям.
Раптово Тетяні зателефонували, здивувалася, коли побачила незнайомий номер, вийшла у другу кімнату.
У слухавці чоловічий голос,
- Я від Олега. Ти їдь з батьками Ольги. Чи зрозуміла, чи ні, але ми тебе попередили. Про дзвінок нікому ні слова.
Від несподіванки, короткі гудки різко вдарили в голову. Ніби над прірвою, може зовсім не поїхати, що відбувається? По тілу мурахи, думка, як оса - сказати? Значить на себе накликати біду. Відмовитися їхати, знаючи характер Ольги, зірветься бурею.
Повернувшись до неї,
- Олю, в тебе така пишна сукня, най би не зім’яти. Я краще поїду з твоїми батьками.
- Ти жартуєш?
- Та зовсім ні. Он чуєш, вже машина сигналить, за тобою приїхали. А я зайду додому, одягну сукню, бачу в цій буде дуже парко.
- Ну гаразд. Слухай, мені здається ти якась заклопотана.
- Ні-ні, все добре. Трохи голова болить, вип’ю пігулку, все пройде. Я швидко, скажи батькам, нехай без мене не їдуть, я через пару хвилин буду.
Позаду траса… Ольга озирнулася назад. Все добре, ніби вчасно добралися. Думаю батьки не будуть охати та ахати, Таня їх переконає, що все буде добре.
Але в машині, якою керував батько,їхали,мовчки, ніхто й слова не промовив. Мама Ольги тільки інколи важко переводила подих. Дівчині хотілося її заспокоїти, але не наважилася. З голови не виходив той дзвінок. Підкралося сумління, тут щось не так. Все ж, щоб не помітили її збудження, стискаючи кулаки, спромоглася заспокоїтися, відвернулася до вікна.
Позаду траса, з меншою швидкістю, дві машини за кілька хвилин повернули до РАЦСу. Машина, в якій їхала Ольга під’їхала прямо до парадного входу. Неподалік через дорогу, майже навпроти, батько помітив дві фури й чорний Бус з тонованими вікнами, зрозумів, що попереду, щось має відбутися. Важко перевівши подих, нахилився до дружини, тихо шепотів,
- Надю, не дивуйся, якщо щось піде не за планом. Прошу не хвилюйся.
І вже голосно,
- Таню, ти не поспішай, нареченого іще немає. Я Олі сам допоможу справитися із сукнею.
В цей час, Ольга крутила головою, відкопилила губу, здивовано до водія,
- Не зрозуміла, Олег сказав , що приїде раніше мене.
- Не гони коні, все нормально.
Одночасний звук кількох машин, рознісся по всій окрузі. Дівчина помітила кортеж машин. У її очах блиск світла, радості, не в змозі стримати емоції, плеснула у долоні,
- Ну от, все добре! А я чомусь розхвилювалась.
Водій усміхнувшись,
- Та хто б відмовився від такої квіточки. Казав же, все нормально.
За мить він подав їй руку, -
- Давай принцесо, допоможу.
Біля її машини вже Таня й батьки.
- А може я,- запропонував батько.
- Ні-ні, ваша місія вже виконана. Тепер це наша територія, мій обов’язок. Цей скарб, в цілості, я сам маю передати шефу.
Слово «шефу», всім різнуло по вухах, все ж лише переглянулися. Але Ольга не придала значення, повільно подала руку, стала поруч з ним.
Вітер хвилясто, ледь здіймає фату. Атласна сукня переливається на сонці. Ніби заграє з промінням, вже прилягає з іще світлішим відтінком, за мить знову має світло-бірюзовий колір. Яскраве сонце світить у очі Ольги, її обличчя прикрашає щира посмішка. Ну от нарешті, ще кілька хвилин і я буду щаслива, він довіку тільки мій.
Кілька машин, вже стояли прямо посеред дороги. Навпроти неї зупинилася машина нареченого.Сидячи в машині Олег здивувався, посміхаючись,
- Це ж треба стільки ротозеїв зібралося. Невже в неї стільки знайомих?
За кілька секунд, в костюмі бежевого кольору, в білій сорочці з великим букетом червоних троянд, до неї йшов Олег.
Вона дивиться на нього закоханими очима. Іскряться очі, думки, як зірочки літають. Який же він красивий. Його костюм пасує до моєї сукні. Ми тут найкраща пара. Ой, чомусь так серце гупає, чому хвилююсь, то ж ніби все добре.
Його обличчя прикрашає сонячна усмішка. З обох боків, не відстаючи, поруч ідуть хлопці в красивих чорних костюмах.
За кілька кроків до неї, в стороні метушня, зненацька йому дорогу перекривають два чоловіки у поліцейській формі. Вмить квіти впали під ноги, на руках наручники.
Біля водія Ольги, з’явився поліцейський, твердим голосом до нього,
- Без паніки, руки назад.
Її очі ледь не вилізли на лоба. Ніби в них щось попало, їй здалося, що це все ввижається. Але часто забилося серце, обличчя зблідло. Раптовий голос батька, ніби привів до тями,
- Олю! Я батько, я мав все зробити, щоб ти не зробила помилки. Він наркоторговець, тобі з ним не по дорозі. А мої хлопці молодці, не підвели, можна сказати вчасно встигли все провернути.
Тривожний погляд матері, вже підійшла, взяла її під руку. Озираючись, Ольга тільки й помітила, як поліцейські, Олега і його компанію заштовхали в БУС.
На задньому сидінні машини, Ольга розплакалася, як мала дитина. По салону розноситься гучне схлипування. Мати зняла фату, віддала Тані. Від побаченого, дівчина почервоніла, дивилася із співчуттям, тільки тепер зрозуміла, чому їй зателефонували.
Мати, по голові гладить дочку, вже обійнявши,
- Ану вгамуйся! Він не вартий твоїх сліз.
Вона схлипуючи, крізь сльози,
- Мамо, чи ти мене зрозумієш? Я зустріла його, закохалася, хотіла бути щасливою.
Батько за кермом машини, дивиться на дорогу, що веде до траси, не відволікаючись, сказав суворим голосом,
- Ти обов'язково, будеш щасливою. Тільки не з ним. Молода, красива, розумна, твоє щастя попереду, просто в це треба повірити.
20.11.25 р
ID:
1055359
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.01.2026 13:39:58
© дата внесення змiн: 15.01.2026 13:39:58
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
