Забула голос. Вчила мову тріщин.
На мапі світу — пляма від вина.
І чим цей холод в серці буде вищим,
Тим глибшою ставатиме вина.
Вина за те, що дихаю без сенсу,
Що б’юся пульсом в порожнечу літ.
Я вивчила назуб'я ту адресу,
Де схований навіки мертвий світ.
Тепер — мовчання. Чорне і безкрає.
Лиш тінь моя, як випалений слід.
Хтось каже — «буде». Знаю я — «немає».
І лід... Навколо тільки вічний лід.
Він не розтане. Навіть від прокляття,
Від крику, що застиг у горлі склом.
Я розвела ілюзії багаття,
Та дим лише окутав все крилом.
Забула голос. Вчила мову тріщин.
На мапі світу — пляма від вина.
І холод цей... він вище, вище, вище...
А замість дна — бездонна тишина.
