щоб забути про власний
вік міста видобуваєш з його глибини
найдавніші ознаки старіння
пролягають у нього під шкірою
твій хоча б не болить
завертає на захід сонце зимове й бринить
невловиме чуття над вагомою тишею сірою
так заходити в вечір як зношені чоботи днів
хто їх кине в куток щоби дати ногам відпочинок
буде довго скрипіти облишений в спокої гнів
не сказати що безпричинно
перехоплює подих попереду йдуть холоди
невгамовний сусід що полює на власну уяву
хоч підмурки її та фундаменти – мряка і дим
на твій дім насуває отруєну зливу криваву
під завалами стигне колишнє знайоме життя
мов занесене снігом торішнє потріпане листя
неважливо з якого гілля його вітер відтяв
крім коріння там більше нема незмертвілого місця
не питати чому щоб не чути обірваних бо
вже і так нахапались прогнозів гречаної вовни
то по кому цей подзвін лунає на мапі тривог
по самісіньке горло червоним тебе заповнює
25/26
