Ти малюєш на серці візерунки,
Як мороз на шибках вікон
Гравірує квіти; мов гаряча пара,
Що налипає; наче рвучкий вітер.
Ти художниця моїх рук і пальців,
Архітекторка мого недосконалого тіла –
В ідеалу не лишилося шансів.
Ти таким мене бачить хотіла.
Ти ж художниця, ти так бачиш.
Я довіряю твоїм фарбам і пензлям.
Можливо, шедевр, та радше – задача.
Цілую гаряче пальці замерзлі
Твої; вуста навіки замерлі твої,
Що потріскалися від холоду,
Від встеленого морозу при землі,
Від протягів, від запахів і смороду.
Ти ж художниця, весела мандрівниця,
Провідниця в інші, незнані світи,
Нестримана вітром замріяна птиця.
І палиш мости – палають мости,
І навіть попелом відтворюєш квіти.
Полотна твої, як любові рушій,
І радості більшої не стріти,
Художнице мого серця і душі.
