Розліталося насіння пухом тополиним,
Покидало рідну землю небом соколиним.
Плаче стара осокора, бо то її діти,
Мусить свій вік доживати, в самоті старіти.
За горами кажуть краще, ніж на Україні,
Проросте мале насіння навіть на каміні.
Чужий вітер буде віти юні колисати,
Чужа земля за коріння буде їх тримати.
Десь ростуть ліси розлогі, та й біди не мають
І потрохи осокору стару забувають.
А вона до неба руки свої простягає,
Вітра, що украв насіння кляне проклинає.
Все рятується думками, що там дітям краще,
Але з кожною зимою стає тільки важче.
Може вітер скоро зникне і настане тиша,
Тоді матір своїх діток мирно за колише.
19.01.25р. Олександр Степан.
Осокора- різновид чорної тополі.
