Мов величний айсберг,кохання дрейфує,
В холоднім океані серця самотньої душі.
Закрижанілі почуття, мов покарання,
Живуть спогадами й травмами в мені.
Блукає мурований любовʼю храм,
Смарагдових, закамʼянілих мрій.
У льодяній тиші вклоняється богам,
Гартуючи надій незламну силу.
Мандрує одиноко крижана гора,
Ховаючи свою величність під водою.
Велика бриля болю-не тоне в забуття,
Чужі береги причалу минає стороною.
Під товщею криги пристрасть дрімає,
Душа, мов айсберг розколює обман.
Велич глибокого прощання-меж немає…
Бо навіть лід у собі має світло і тепло.
