Виводить оберт веретенце долі,
І на боки намотує життя.
Слова – рутенії скупі і голі,
Пророчать ниткам дивне вишиття.
Кривавим світлом догорає свічка,
Любисток пахне із-за образів,
На стільчику чекаю, прийде нічка,
І ослик-місяць знов роззявить зів.
А поки що пряду і вишиваю,
І нить в руці- мов ластівка в’юнка,
Роботі цій нема кінця, ні краю,
І лине спів про дівку, юнака…
Про щирі почуття, весняні ночі,
Про коней, що у річці воду п’ють…
За північ, вже заплющуються очі.
А я в рутині знов шукаю суть.
Шукаю щастя й серед буднів свято,
І посмішки хоч натяк серед сліз,
Коли навколо справ, думок багато,
І планів не вмістити в цілий віз.
Живу, шукаю щастя у турботі,
Чи відпочинку зливі голосній,
У повсякденній нескладній роботі,
І в барвах кольорових диво-снів.
16.01.2026
