Моя бабуся була доволі набожною. Кожного дня на ніч вона ставала на коліна та по пам'яті читала молитви уголос. Я лежала у ліжку, отримуючи неймовірне відчуття умиротворення та надзвичайне піднесення від тих молитов. Особливо мені запало у душу віршоване звернення до Ісуса, яке я пам'ятаю і досі слово в слово:
Ісусе, сило моя!
Прикра дорога цьо́го життя.
Тож поможи нам нею ходити,
Аби не впасти й не заблудити.
Бо й Ти, Ісусе, сам умлівав,
Як під тяженьким хрестом упав.
Тож поможи нам цей хрест носити,
Аби у горі не согрішити.
Бо на цій долині щастя нема,
Лише терпіння та боротьба.
Тож поможи нам у цій боротьбі,
А ми будем вдячні завжди́ Тобі!
Я не знаю хто є автором цієї простенької, але досить чуттєвої віршованої молитви. Чомусь не виникало цього питанням раніше, а тепер й спитати нема в кого...
18.01.2026
