Макс дивився в її очі і бачив своє відображення. Щось нове, якісь нові забуті відчуття, якесь ледь помітне хвилювання, що це ? - Це лише замовник твоїх послуг, не видумуй зайвого. - Добре не буду. Але ж хочеться. Дилема. Макс старався не дивитися на неї, кидав погляд то вправо то вліво, то вниз. Якісь школярські ігри недолугі, полаяв він сам себе. Але при тому продовжував соромитись. Він підійшов ближче й відчув легкий й приємний аромат її парфумів. Схід сонця в перші теплі дні весни. На секунду він ввійшов в стан ейфорії. Як вам пояснити відчуття, коли дивишся на людину, яка тобі подобається? Щось всередині тебе прокидається таке, що робить тебе пластмасовим. Ти ведеш себе, як неандерталець. Тупий погляд і така ж посмішка. Хвилина сорому і зрешту Макс ввійшов в роль. Все пройшло так, як і мало бути. Пару професійних порад на закінчення бесіди, слова: дякую і т.д. і хвилина тиші …
Ця хвилина тривала довше, Макс розумів, що потрібно було сказати інші слова, потрібно було вести себе інакше, але це вже минуле.
Чому я не взяв номер її телефону ?
Зазвичай так все і відбувається. Ти дивишся на те, про що мріяв ( можливо і ця історія сюди відноситься) дивишся і соромишся своєї мрії, бо ти заручник думки оточення ...
