|
21 лютого 1946 року. Копичинці. Баворівщина. Тернопілля. Це була ніч, коли кілька молодих людей зробили вибір і дали ворогу таку відсіч, яку і сьогодні важко осягнути розумом. Унаслідок зради в одній із хат Копичинців була заблокована боївка ОУН під проводом Івана Ухача — «Ігоря». Проти п’яти повстанців радянська влада підняла цілий батальйон військ НКВС.
Йшов рік післявоєнний, сорок шостий…
Совіти вже на захід поповзли.
Зламать народу спротив – ой, не просто –
Ліси і села кров'ю зацвіли…
А особливо на Правобережжі,
Де ще хребет свободи був міцний.
За Україну вільну, незалежну
Вставали там борці після війни.
Копичинці – містечко невелике,
Нічим не виділялось поміж всіх,
Там розуміли, що совіти – лихо:
Прийняти їх – то непростимий гріх.
Їх п'ятеро полинуло в безсмертя,
Всі прийняли тоді останній бій…
П'ять патріотів, чесних і відвертих.
Та чи відомі імена тобі?
Ухач Іван – очільник він боївки*,
Степан Дмитерко – кличку мав «Махно»,
І Вербний Ярослав – «Зорян» – на знімку,
Кузик Василь – він «Вихор» і давно.
Любий Василь, що «Дубом» величали,
Невипадково мав цей позивний.
Освічені, красиві надзвичайно,
Врятовані Всевишнім в час війни.
Їх світлі очі свідчать про багато,
У серці кожного жила свята любов
До України. То – їх друга мати,
Тож освятив на боротьбу їх Бог.
Лютнева ніч застала їх в криївці,**
Та зрадник батальйон привів солдат,
Котрі були жорстокіші за німців –
Артою навіть стали убивать…
По черзі падали із цегли стіни…
Кривавилися молоді тіла…
Спустилися до льоху уцілілі,
А згодом Гімн полинув звідтіля:
«Не вмерла … Ще не вмерла Україна», –
Здіймався він, лякаючи катів.
Борці й тепер не стали на коліна –
П'ять пострілів почулись в укритті…
Але катам було й цього замало:
Взялися «перемогу святкувать»,
Юні тіла зафотографували,
Але заборонили поховать…
Всіх не на цвинтар вивезли – до лісу,
Лишивши без могил, хрестів, імен…
Раділи нелюди в погонах, звісно, –
Поменшало для боротьби рамен.***
Без свідків, слів, з молитвою святою
Таємно поховала їх… рідня.
Орда була й лишилася ордою,
Яку й сьогодні бачимо щодня.
Уже у незалезній Україні
Із честю їх поховано було,
Із оунівцями в одній могилі,
І став народ пред ними на коліна –
По-іншому ж і бути не могло…
17.01.2026.
* – це малі збройні напіввійськові групи й підрозділи, що діяли в рядах Організації українських націоналістів у 1940-50-х роках.
** – військово-оборонна чи господарська споруда, пов'язана з українським підпільним рухом, що слугувала місцем для переховування вояків, зброї, друкарень та штабів.
*** – це застаріле, поетичне слово, яке означає плечі.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
ID:
1055596
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.01.2026 21:18:42
© дата внесення змiн: 18.01.2026 21:19:11
автор: Ганна Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|
