Никодим
думав повільно,
ґрунтовно,
докладно,
всебічно —
так під весну
думає у засіках
перед посівом зерно.
…Важко, неспішно —
так обертаються камені жорен,
перетираючи тверде зерно
на борошно…
Никодим думав відповідально,
та невідступне думання — все одно
відповідей не давало воно.
Загорнувшись у ніч, як у мантію,
таємну і темну,
постукав фарисей
нечутно
Пророкові із Галілеї,
чи просто приблукалому Поету,
в його
убогого пристанища вікно…
Боявся потай осуду
синедріону і народу
суддя і вчитель Никодим,
тому вночі прийшов,
щоб запитати —
шукати власним
сумнівам розраду:
так вусик винограду
інтуїтивно
шукає вертикальної опори,
щоби плодовий пагін
зі споду
виріс догори —
сягнув до Сонця —
як пагін істинної віри…
Ввійшов,
сів біля столу Никодим,
заговорив:
— Скажи, як можна
народитись вдруге
— хоч і згори…
у лоно матері ввійти?..
а хто старий?..
а в кого вмерла мати?..
…Коли кульбаби насінина
відірветься від квітколожа —
назад у квітку
вернутися уже не може,
а, учепившись
парасолькою за вітер,
здіймається увись,
щоб десь,
по волі вітру, приземлитись,
і наново
посіятись…
зродитись.
Ісус відрік:
«Хто не постане з висоти —
не зможе
Царства Божого побачити
чи досягти;
хто вдруге не народиться
від Духа
і води —
йому
у Царство Боже
не ввійти».
Вода й Вогонь —
у нашому
земному досвіді
це — антиподи,
а на духовнім
полотні —
це символ Хрещення —
очищення і віри:
коли ввійшов Господь
у мулисті
Йорданські води —
то запалала
радісно
довкола Господа вода —
бо у скарбниці
символів
Святого Духа
вода й вогонь —
взаємні,
як Любов і Згода…
…Статечна постать Никодима
приходить з ночі, як з полону,
в освітлену оселю до Поета
не спроста —
це зустріч,
символічне зіткнення,
старого
ветхого Закону
з Новим Законом
благодаті —
благою звісткою
Христа;
не випадково
законник-фарисей
з пітьми нічної виника —
він вчить народ свій,
та втрачає силу
його віками
буквально завчена наука…
Ісусове ж
метафоричне Слово,
що треба народитися
удруге — ізгори —
засіявшись,
заворушилося
в глибоких сутінках
свідомості судді,
як насінина, що знайшла
поживу ґрунту,
тепло весни
і заклики до сходу
у ніжних ритмах паводі.
Ісус — про Храм душі,
про Світло Світу,
притулок Бога у людині,
свободу, бо де хоче — віє, — Духа,
а Никодим,
хоч і поважно слуха,
але про стіни кам’яні,
про золоті пуди,
сорок шість років
тяжких зусиль
возведення твердині
віри —
і враз візьми,
та й народись згори…
Поговорили,
здається, кожен про своє,
та темінь ночі
в кутках кімнати
помітно рідшає,
бо вже зажевріло на сході —
хай сонце ще за небокраєм,
але світанок ближчає,
світанок Никодима
настає…
……………
І ми —
як никодими:
блукаєм лабіринтами
буквальними
у розумовому
своєму пошуку —
з пітьмою
в кожному кутку…
…Підхопить Вітер-Дух,
як насінину-парасольку,
і винесе на Світло
з тенетів ночі —
посіє
у нове життя —
бо так
захоче…
25.01.2026
ID:
1056052
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.01.2026 20:36:38
© дата внесення змiн: 25.01.2026 20:36:38
автор: Валя Савелюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
