Усіялось поле сірим полином,
Лиш маки деінде квітнуть у смутку,
Тут стільки було знайомих стежинок,
Зробила війна пустелю безлюдну.
У просторі чути, регіт зловтішний,
Стерв'ятник щасливий...гепає в бубон,
Це ж треба отак загадити мізки,
Аби керувати зляканим людом.
Кому ви потрібні залишки долі?
Мамона безжально схопить за горло,
Наживу побачить, звісно до зброї,
Що зробиш скажи? Як світло вкрав морок...
