Народжена між моря і вулкана,
Вона росла у затишку угідь.
Її хода статечна та румʼяна,
Завжди зваблива дочка капелана, —
Сусідам скромним навівала хіть.
Яка вона у мові та в подобі!
Весь дивний чар південної землі,
У сицилійській злившися утробі,
На світ з’явився у її особі
І поселився в тихому селі.
Її, таку ціловану літами,
Побачив я у присмерку весни —
І став безумний: ясними ночами
Її шукав я морем та гаями,
І руки дер в трояндові терни.
Я їй писав і скромно і зухвало,
І ті листи доходили туди,
Де вечорами даму покривало
Від холоду і поглядів ховало —
І кожен вірш давав свої плоди.
І бачив я щосвята у Дуомо,
Як стан її з мереживом стрічок
Мені сміється гордо і свідомо.
І вся вона, молившись нерухомо,
Мені здавалась кращою з жінок.
І так я жив в неспокої любові,
Аж поки в піст її поцілував.
І став губитись я у рідній мові,
Я був незграбний у чужому слові,
Бо сам Венеру на руках тримав.
І став я їй покірний, як рабиня,
Та був їй вірний, наче білий птах.
Вона — моє кохання і святиня,
Античний ідол і жива богиня,
Якою марять княжичі у снах.
І ось я раптом прокидаюсь рано,
Бо цілий день в лимонному гаю
Дрімав я так знесилено і пʼяно,
Що від дурмана мрію було дано
Мені у цьому майському краю.
Тепер я входив у найближчу хату
Де чув з криниці прохолоду вод.
Мені давали стиглий сік гранату
Та оберемки квітів, наче брату,
Бо я про панну все питав народ.
І, десь на серці маючи питання,
Я щиро сам глибоко розумів:
Якщо мені судилося кохання,
То все життя — це дія і змагання.
… І так її в Палермо я зустрів.
24.01.2026
