осінь. прокльони і привиди
сперечаються за місце під тінню,
міряються невловністю,
ніжаться в лапах хвої.
трава жовтіє. часом відгавкується
до кроків різко і сухо
а ти не хочеш дивитися в небо
лишаєш це вітру й місяцю.
ти бачиш траву де на
верхівці налиплий равлик
ніби матрос на марсі щогли
нечутно викрикує в мушлю
«земля, земля» коли помічає
палий листок навколо
навчи мене не дивитися в небо.
я все одно завжди кліпаю першим
у протистоянні з незмигним
місячним оком
ось вона, бадилинка. ось равлик.
ось ти.
«земля, земля»
18.10.25
