|
У теплий день із подихом сіроко
Останній дож виходив у народ.
Довкруг із площ сміялося бароко,
Та світле небо висло невисоко,
А він гледів лише на спокій вод
І прикро серце в грудях заболіло
Правителю від оплесків міщан.
Він мовив людям голосно і сміло:
«Так рубом встало нині наше діло
Що батьківщину втопить океан.
І як нема на хвилі влади й ради,
Тут голос дожа затремтів і стих, —
Хай кожен муж із нашої громади
Морській безодні віддає фасади
І йде з лагуни від подальших лих».
Так мовив він і, чуючи припливи,
Дивився смутно на великий град,
Допоки ніч та штормові пориви
Ще сушу їх не взяли для поживи
І дух морів не справив маскарад.
А люд кидався злякано в гондоли
Та так, що зовсім потемнів канал.
Тут все гуділо, наче дикі бджоли,
Допоки в вечір площі похололи
І раптом стих замулений причал.
Вологий дух і хмари полохливі
Давали морю відчайдушних сил.
І стали скоро площі мерехтливі,
Що були завжди свіжі і вродливі,
Ховатися в підводний небосхил.
І вийшов дож прощатися до хвилі,
Як цього міста батько та владар
Він був один, і звірі з ним двокрилі,
Що жили в небі на соборнім шпилі,
І тінню лились в мокрий тротуар.
Він жезла стис із золотавим левом
І, парчу вдів, і вкрився в горностай.
Тіару взявши, він рушав за ревом
Кудись туди де за вологим чревом
В підвалах дивних бився водограй.
Зійшла зоря і згасла перед сходом,
Та в гладь лазурну опустився штиль.
І тихим ранком перед всім народом,
Що жив від вчора страхом і походом,
Виднілось місто, хрещене між хвиль.
А десь вгорі, під дахом кампаніли
Усе поникло в ренесансний сон.
Там лев і дож, обнявшися, сиділи,
Та звідкись дві голубки підлетіли,
І вмер під морем ранений дракон.
ID:
1056120
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.01.2026 20:27:14
© дата внесення змiн: 26.01.2026 20:34:23
автор: Василь Гаврилишин
Вкажіть причину вашої скарги
|
