У теплий день із подихом сіроко
Останній дож виходив у народ.
Довкруг із площ сміялося бароко,
Та світле небо висло невисоко,
А він гледів лише на спокій вод.
І прикро серце в грудях заболіло
Правителю від оплесків міщан.
Прорік він людям голосно і сміло:
«Так рубом встало нині наше діло
Що батьківщину втопить океан.
І як нема на хвилі влади й ради,
Тут голос дожа затремтів і стих, —
Хай кожен муж із нашої громади
Морській безодні віддає фасади
І йде з лагуни від подальших лих».
Так мовив він і, чуючи припливи,
Дивився смутно на великий град,
Допоки ніч та штормові пориви
Ще сушу цю не взяли для поживи
І дух морів не справив маскарад.
А люд кидався злякано в гондоли
Та так, що зовсім замулів канал.
Тут все гуділо, наче дикі бджоли,
Та вже під вечір площі похололи
І раптом стих утомлений причал.
Холодний дух і хмари полохливі
Несла стихія до камінних брил,
Допоки всі палаццо мерехтливі,
Що були завжди свіжі і вродливі,
Сховалися в підводний небосхил.
І незворушний в розумі та в силі
Із містом дож прощався наче бог.
Ним милувались янголи двокрилі,
Із постаменту на соборнім шпилі,
Де завжди маяв прапор перемог.
Він жезла стис із золотавим левом
І, парчу вдів, і вкрився в горностай.
Тіару взявши, він рушав за ревом
Кудись туди де під вологим чревом
В підвалах дивних бився водограй.
Зійшла зоря і згасла перед сходом,
Та вдарив грім у здичавіння хвиль,
І тихим ранком перед всім народом,
Що з міста втік з сімʼєю та доходом
На гладь лазурну опустився штиль.
А вдалечі, під дахом кампаніли
Усе поникло в ренесансний сон.
Тут лев і дож, обнявшися, сиділи,
Та звідкись дві голубки підлетіли,
І десь вмирав повержений дракон.
26.01.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056120
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2026
автор: Василь Гаврилишин