Звичайна жіночка, привітна.
В ній стільки ніжності й тепла,
В душі та в серці сяє світло
І впевнена її хода.
Ніхто не знає, що на серці
Чимало горя й гірких сліз…
Той жах війни в постійнім герці
У душу зболену приніс.
Ніхто не знає, що ночами
Ні сну, ні спокою нема,
Що серце крається у мами –
Все вкрила кригою зима.
Ніхто не зможе в ній зламати,
Жіночність, материнський дух,
Адже вона – бабуся й мати!
Свій хрест несе крізь біль розлук.
А ззовні, жіночка – привітна,
Тихенька, добра, хоч й сумна…
Хтось співчутливо мовить: ".. бідна..."
Та впевнена її хода.
Пройде протореним тим шляхом,
Яким онук і син ішли,
І віддали життя на плаху,
Щоб вільно й мирно всі жили.
********************************************
Навік лишився на війні (Ярослав Володимирович Строй)
Ярослав Володимирович Строй
(17.11.1976 р. – 10.09.2022 р.)
Народився у с. Кропивна Хмільницького р-ну Винницької обл.
Гранатометник стрілецького відділення стрілецького взводу в складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади.
Поліг у бою 10 вересня 2022 року при виконанні бойового завдання між населеними пунктами Тернові Поди та Любомирівка Миколаївської області.
Місце поховання: с. Садове Літинської ТГ Вінницького р-ну.
Село Кропивна на Поділлі…
Хатина... Матінка – одна…
На вишні опустилось гілля,
Спадає листя до вікна.
Осінній смуток навіває,
А туга в хаті аж кричить…
Синочка рідного немає –
Портрет лиш на столі стоїть.
Не вірить, що нема синочка:
Десь загубився на війні.
А чи почує голосочок,
Чи промайне тінь у вікні?
Нема… Не прийде на світанні
І тихо в хату не зайде,
Розмов не буде й привітання
І не побачить вже ніде.
І серце мами ниє болем,
Не хоче вірити ніяк…
Ось дим розвіється над полем,
Війна затихне у боях
І повернеться син додому.
Хоча б легеньким вітерцем,
Обніме. В дотику такому
Притишить біль матусі й щем.
