|
В думки я поринаю
Свої, неначе в море
Глибоке та просторе,
Яке не має й краю.
В мені їх не злічити,
Як зір на небозводі.
Це й уявити годі.
Не те, щоби зробити.
Думки – немов краплини,
Прозорі, ясні, чисті,
Яскраві, променисті.
Їх, мовбито зернини,
У голові я сію.
Ідеї проростають
Із них, що надихають
Робити те, що вмію,
Робити те, що треба,
Щоб в світі жить щасливо,
Щоб сталося це диво,
А лихо за крайнеба,
Мов сонце, заховалось,
Та не на мить – навіки,
Щоб не було повіки
Його, ввік не пробралось
Воно у серце й душу,
Немов у хату власну.
Відчути мить прекрасну,
Хай навіть і не мушу,
Не лиш собі бажаю,
А й вам на світі цьому,
Щоб в щасті чарівному,
Яке не має й краю,
Усі ви завжди жи́ли,
Забувши всі нещастя,
Відчувши справжнє щастя,
І лиш добро робили.
Євген Ковальчук, 06. 01. 2022
ID:
1056363
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.01.2026 20:47:06
© дата внесення змiн: 30.01.2026 20:47:06
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
