Ти на горі, а світ - розбитим дзеркалом додолу...
Ти - до зірок, а світ стікає чорним мором
У ту безодню, до минулого, де війни,
Де біль та сум, а люди лиш до звірства схильні...
На хмарочосі місяць світлом заливає...
Тобі вже байдуже стає, чи Пекло з Раєм
Уже місцями помінялись, процвітають...
Тебе до неба тягне, далі віддаляє...
Ти на горі хотів би бути, десь, подалі,
Сховатись в хмар пухких байдужої вуалі,
Чи затулитися планетами, світами,
Щоби не бачити, що скалки лиш шматками...
Що кров та бруд навколо, попіл та руїни,
Що діти голі та голодні, лише стіни
Від їх домівок, їх родин, та й їх надії...
А їм не бачити солодкі сни та мрії...
Хотів би іншої планети, миру, волі,
Та не дала тобі життя такого доля...
Ти на горі, а світ - розбитим дзеркалом додолу...
Ти - до зірок, а світ стікає чорним мором...
ID:
1056447
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.01.2026 23:23:29
© дата внесення змiн: 31.01.2026 23:23:29
автор: Володимир Науменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
