Як же гарно - сповитим в обійми!..
Як же тепло у диханні разом!..
Десь далеко залишаться війни,
Затихають шалені образи,
Розпаляється вир неймовірний
Теплих слів, почуттів без обмежень...
Як же гарно, коли ми говорим
В унісон, хоч і про протилежне...
Як же близько тепло твого тіла, -
Аж від тебе до мене - мурахи...
Сороміцько мені шепотіла,
Та, здавалось, забула всі страхи, -
Твої губи по тілу блукали,
Мої руки губились у складки...
Божевільними щойно ми стали,
Наближаючи сни до розгадки.
Соковитою стала, п'янкою,
Божевільно-нестримна, мов лава...
Затуляв лише губи рукою,
Однією міцніше, ласкаво,
Пригорнувши до себе, зростався
Із тобою, зливаючись стрімко...
Як же гарно, що я не зостався
До сьогодні лише половинка...
Божевільно-нестримні обоє,
Соковиті й щасливі, єдині...
Споглядали здивовано двоє,
Як же ще не зустрілись донині.?!
Як же гарно - сповитим в обійми!..
Як же тепло у диханні разом!..
Десь залишились вибухи.. війни...
Але разом - спокійно відразу!..
Пригорнувши до себе, зростались
Із тобою, зливаючись стрімко...
Як же гарно, що ми не зостались
До сьогодні лише половинки!
ID:
1056444
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 31.01.2026 22:11:21
© дата внесення змiн: 31.01.2026 22:11:21
автор: Володимир Науменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
