Як же гарно - сповитим в обійми!

Як  же  гарно  -  сповитим  в  обійми!..
Як  же  тепло  у  диханні  разом!..
Десь  далеко  залишаться  війни,
Затихають  шалені  образи,

Розпаляється  вир  неймовірний
Теплих  слів,  почуттів  без  обмежень...
Як  же  гарно,  коли  ми  говорим
В  унісон,  хоч  і  про  протилежне...

Як  же  близько  тепло  твого  тіла,  -
Аж  від  тебе  до  мене  -  мурахи...
Сороміцько  мені  шепотіла,
Та,  здавалось,  забула  всі  страхи,  -

Твої  губи  по  тілу  блукали,
Мої  руки  губились  у  складки...
Божевільними  щойно  ми  стали,
Наближаючи  сни  до  розгадки.

Соковитою  стала,  п'янкою,
Божевільно-нестримна,  мов  лава...
Затуляв  лише  губи  рукою,
Однією  міцніше,  ласкаво,

Пригорнувши  до  себе,  зростався
Із  тобою,  зливаючись  стрімко...
Як  же  гарно,  що  я  не  зостався
До  сьогодні  лише  половинка...

Божевільно-нестримні  обоє,
Соковиті  й  щасливі,  єдині...
Споглядали  здивовано  двоє,
Як  же  ще  не  зустрілись  донині.?!

Як  же  гарно  -  сповитим  в  обійми!..
Як  же  тепло  у  диханні  разом!..
Десь  залишились  вибухи..  війни...
Але  разом  -  спокійно  відразу!..

Пригорнувши  до  себе,  зростались
Із  тобою,  зливаючись  стрімко...
Як  же  гарно,  що  ми  не  зостались
До  сьогодні  лише  половинки!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2026
автор: Володимир Науменко