Давай, пошлемо всіх до чиєїсь матері і збіжим.
Зведемо матч до нічиєї…щоб не своїм, не чужим.
Зламаємо систему. Підберемо код. Зруйнуєм режим.
Сміливості б нам, Господи. Все решта – просто.
Давай сидіти біля нічного багаття: не добрі, не злі.
На годиннику – північ. У кишенях – фактично нулі.
Вся зброя – позаду, а ми, як в дитинстві: смішні та малі.
І кожний ставав для іншого непохитним мостом.
Давай, коли-небудь навчимося співати дуетом.
Я чув, що ти нещодавно теж стала поетом.
Тепер ти приховано викриваєш усім власні секрети.
Сміливості тобі в цьому непростому амплуа.
Давай наснимося один одному якось у квітні.
Забудемо, що ми зухвалі, погорді й надто амбітні.
Зустрінемось в затишній кав’ярні у Тарту чи Відні.
Сміливості б нам, Господи, допоки пуста голова.
Чим більше свободи маєш, тим менше стає зручніше.
Слово чи дія? Що з цих двох завжди лікує раніше?
Коли серце німіє, слова відразу стають гучніше.
Ми надто сильні? Жорстокі? Чи, на жаль, слабі?
Давай запам'ятаємося один одному маяком, що світить.
Не говорити про тепло, а просто брати і гріти.
І сміятися так, як тільки вміють божевільні та діти.
Сміливості нам, Господи... Втім, вирішувати Тобі.
