Ти на горі, а світ - розбитим дзеркалом додолу...
Ти - до зірок, а світ стікає чорним мором
У ту безодню, до минулого, де війни,
Де біль та сум, а люди лиш до звірства схильні...
На хмарочосі місяць світлом заливає...
Тобі вже байдуже стає, чи Пекло з Раєм
Уже місцями помінялись, процвітають...
Тебе до неба тягне, далі віддаляє...
Ти на горі хотів би бути, десь, подалі,
Сховатись в хмар пухких байдужої вуалі,
Чи затулитися планетами, світами,
Щоби не бачити, що скалки лиш шматками...
Що кров та бруд навколо, попіл та руїни,
Що діти голі та голодні, лише стіни
Від їх домівок, їх родин, та й їх надії...
А їм не бачити солодкі сни та мрії...
Хотів би іншої планети, миру, волі,
Та не дала тобі життя такого доля...
Ти на горі, а світ - розбитим дзеркалом додолу...
Ти - до зірок, а світ стікає чорним мором...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056447
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2026
автор: Володимир Науменко