Прийшла зима в моє високе літо,
І цвіт, і плід прибила до землі.
Панує лютий понад білим світом,
Бо розстріляли сонце москалі.
І впали маки на траву зелену,
Це кров людська чи відблиски вогню?
Крутила нечисть віхолу шалену,
Палила все - і збіжжя, і стерню...
Земля мовчала, але їй боліло,
Роздерте небо розсипало град...
Вороже військо перло очманіло,
Тепер біжить, втікаючи, назад...
Не всі, не всі... їх полягло, як гною,
Забули орки істини прості -
Хто в Україну сунеться з війною,
То буде їм - останній раз в житті.
Ніхто за ними плакати не буде,
Як наїдяться чорної землі,
Отара, бидло, звірі, а не люди,
Вони ж - пельмені, шуби, "жигулі".
Сто раз на день вмира в кремлі злочинець,
Дрижить, падлюка, як собачий хвіст...
В нас ще в колисці кожен - українець,
Бандерівець і націоналіст.
Злякала українська непокора? -
В нас кожен воїн - лицар і герой!
Тремтіть кати, розплата буде скоро,
У вас одна дорога - в мезозой...
У кам'яну, доісторичну еру,
Де динозаври шастають в імлі.
Там з вами буде привид "есесеру",
Із божевільним гномом на чолі.
06.03.2023
ID:
1056518
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.02.2026 22:39:27
© дата внесення змiн: 01.02.2026 22:39:27
автор: majra
Вкажіть причину вашої скарги
|
