Я так далеко по життю зайшла,
По тих стежках, які стелила доля.
Не озираюсь - я вже там була,
А тут - ромашки сяють краєм поля.
Такі прості і ніжні, як були,
Коли ще тільки починалось літо.
Вони такими мріями цвіли,
Мов цілий світ хотіли охопити.
Багато зим і так багато літ,
На цьому полі чисті роси збили...
Та щовесни ясний вишневий цвіт
Приносить ніжність і дарує сили.
...Я так далеко по життю зайшла,
Що й вечорів і ранків - не злічити.
В душі своїй я радість зберегла,
А серце не втомилося любити.
