лютневі хуртовини заметуть
цей вечір із античними очима
впаде зима повільна і причинна
в заглибину мовчань начистоту
допоки час не вийшов не всотав
важкі сніги під шкіру мов наругу
над хвилею звикань годину-другу
панує невимовна висота
на відстані на віддалі на ви
вітрів самотніх довгі рукави
тріпають цю сторінку в давній книзі
живи цю зиму виживи у ній
між ребрами морозів плом'яній
ходи мов сяйво по найтоншій кризі
