Зійти б з розуму в січні, як Ніцше,
І піти по холодним дворам
Навпростець, так безпечно і швидше,
По чітким, по звірячим слідам...
В рукавах гамівної сорочки
Не залишилось й краплі брехні,
Мерзнуть пальці, серця, душі, мочки,
Мерзнуть ночі, майбутнє і дні...
Ніцше встиг поховати надії,
Світ завмер серед січня смертей,
Серед вибухів спраглої мрії
Про живих і щасливих дітей...
