Я ніколи не мала опори в житті,
Цілий світ я на плечах тримала.
Ті стежки, що пройшла у своєму взутті,
Не завжди доля шовком встеляла.
І каміння було, і стрімкі ручаї.
І провалля, і гори й долини.
Як мене не покинули сили мої?
У найважчі і темні години.
Мабуть доля така, і судилось мені,
Перейти через всі перепони.
Пам'ятаю добро, не забула пісні,
І печалей розбурханих дзвони.
Я змінилась, тепер не така як тоді,
Хоч не я вибираю дорогу.
До мети я пройду крізь скалу й по воді,
Довіряю лиш серцю і Богу.
Може, часом спіткнусь, та сама підіймусь,
Бо опори я не відчуваю.
Віру маю в душі, то ж весні усміхнусь,
І надія розквітне. Я знаю.
