Слова, що звичними були,
Сьогодні опіки лишили неможливі.
Не зрозумів лише, коли
Я свої сльози заповів цій зливі.
Я, може, все ще замалий?
А може, не такий кмітливий?
А ти продовжуй, довше лий
Свій окріп болі до неспину.
Життя потроху днями плине,
Свинцем у горлі тягне слина,
І губи все малюють: "Винен".
Тягар увесь собі на спину.
Хто перший від брехні загине?
Журналу сторінки загини
Покажуть, як ми пожовтіли
Від почуттів своїх "щасливих".
Тобі писав такі картини!
Пустив би їх по серпантину
Униз у тартари і з ними
Себе у море — серце в піну.
