За плечима натхненно буяє полиновий сум,
Про котрий написати бажалося б, граючись, потім,
Та, на жаль, хрест важкий на собі вже сьогодні несу,
Бо співцеве життя, як завжди, у важкому цейтноті.
Треба бігти скоріше, а я потихеньку іду,
Шкутильгаючи тяжко, кудись: то болотом, то вгору,
Підіймаючи рими яскраві собі на біду,
І в кишеню кладу, де такого майна ціле море.
- Добрий день! - дехто кидає в спину мені,
- Навзає́м!
- То куди ж ви з хрестом? Це наразі, шановний, не модно.
- У останній притулок богів на ім'я Віфлеєм.
- Знаю... знаю таке кляте місто дурних та голодних.
Не бажаю закінчити шлях, мов шалені оті,
Що півнями співають зрання біля панської хати.
Краще очі заплющити, наче Ісус, на хресті,
Чим свинею в багнюці недоїдки чемно жувати.
ID:
1053840
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.12.2025 19:02:07
© дата внесення змiн: 23.12.2025 19:04:34
автор: Zorg
Вкажіть причину вашої скарги
|
