Кожна неповторна мить
Часу проминає,
Та її ж бо місце вмить
Інша мить займає,
Що в ту ж мить також мина,
Більш не наступає.
Їх, немов трясовина,
Зразу поглинає
Час в минуле назавжди.
І було, є й буде
В цьому світі так завжди.
Певних змін набуде
Світ цей. Зараз набува
Їх він поступово
Вичікувально, бува,
Також і раптово.
Час же, як минав, мина
Він так і надалі.
Літо, осінь і весна,
І зима у далі
Йдуть від нас усіх щорік,
Та їх зустрічаєм
Знвов і знов, допоки вік
Свій ми проживаєм,
Доки враз не полетить
В нас душа із тіла
В неочікувану мить,
Як би не хотіла
В нім лишитися вона,
Як би ми всі сильно
Не бажали. Час мина,
Плине неухильно
Річкою у майбуття.
Вже не буде з нього
У минуле вороття
В нас всіх дня одного.
Євген Ковальчук, 09. 12. 2021
