Всі тужливі почуття,
Що в душі я маю,
Тут же відпускаю
Назавжди у небуття,
Де лише сама пітьма
Мешка, де нікого,
А також нічого
Не було повік, нема.
А натомість почуття
Світлі я впускаю
В душу, що тримаю
У собі усе життя,
Щоб його солодкий смак
Відчував постійно,
Щоб я гармонійно
Жив на світі, наче мак,
У душі розкішно цвів,
І не в’янув вже повіки,
Щоб, немов предовгі ріки,
Що враз вийшли з берегів,
Розливались у мені
Найсвітліші почування,
Без краплинки співчування
Подолавши всі сумні
Повністю, цілком, ущент.
Я про це безмежно мрію
І плекаю ту надію,
Що все ж прийде цей момент.
Ні, я навіть певен в цім.
Сумніву про це не маю.
Щиро я цього ж бажаю
В цьому світі людям всім,
Навіть хай мине життя.
Доки ж в них серця ще б’ються,
Хай, неначе ріки, ллються
Найсвітліші почуття.
Євген Ковальчук, 08. 12. 2021
