Така безодня --
і не говори.
Така пустеля -- ні сльози, ні моря.
...нарешті догоріли всі мости
...мої зірки
з твоїми не говорять.
Лише пульсують.
Їхні голоси,
немов скарби, згорни з моїх долонь... ця
остання милість нам. Тепер проси --
легкого вітру, чи,
принаймні, сонця.
Проси
для себе імені, коли
іскристий сніг лягає цвітом вишень.
...бо світ, який спалив мої мости,
тебе також
у спокої не лишить
