Промінь сяє тобі
не просто
Серед сірого дня
байдужого:
Першу хугу
пухнастохвосту
Вклав під ноги,
немов подужав,
Заспокоїв немов,
потішив,
Щоб розкинути
килим стежкою,
Де сліди горобині
віршами
Сніг незайманий
помережать.
Із вікна подивись,
побачиш:
Скачуть садом
твоїм зимовим.
В кожнім пóскоку -
сила значень,
Побажань моїх
заримованих.
Сонце вияснилось
не просто,
І злітаючись
в білосніжжя,
Вицвірінькують
дружно гості
Віншуваннями
щироніжними.
