Догорає моя свічка життя,
А із очей котяться сльози.
А у душі я , ще й досі дитя
Боюсь блискавиць, і грози.
Горить свіча, стікає віск слізьми,
Згорають мої дні за днями.
Зів'яну наче квітка від зими,
Згасну , як зірка під небесами.
Боюсь упасти за крок до смерті,
І не попрощавшись у дощ піти.
Лишу останнє слово в конверті,-
Щоб добрим словом, згадав мене ти.
Прощайте, рідні, знайомі, друзі!,
Ти мій білий птаху синьоокий!.
Клонюсь тобі - калино у лузі!,
Прощай - мій раю - світку високий!.
О ні, ще ніхто не втік від смерті
Прийде час і піду до Бога.
Жаль , що сліди дощами вже стерті,
Не знайду у літо дорогу.
Впаду, як троянда світу до ніг
Листям верби, берізки, тополі.
Коли розтане білий - білий сніг
Зацвіту я калиною в полі.
Прощай, Україно - раю земний!
До тебе повернусь я весною.
Зійду сонечком у день весняний,-
Надивлюсь на твою красу вволю.
