Вовченя.
_ Мамо, пробач, пробач свою не розумну дитину!- Настя стояла на колінах біля матері, занурившись обличчям в пелену, і голосно навзрид плакала. Біля столу сиділи два міліцірнера. Їхні обличчя нічого не виражали, очі тупо дивилися на край столу, руки мимоволі перебирали край скатертини.На високому ліжку, уквітченому вишитими подушками, лежало немовля і, як не дивно, мовчало. Лише зрідка щось белькотіло на своїй мові. Може своєю крихітною душею, а може просто сердечком, відчувало затишок, що віяв від цих вишитих подушок, від ікони, яка висіла у кутку над ліжком, і материнською ласкою спостерігала за розмовою в кімнаті.
Мати сиділа мовчки. Здавалось, що вона на мить заніміла в своїй позі і ніщо, ніяка сила не підніме її з цього стільця. Її сухорляві руки ледь торкалися волосся своєї доньки. Але цей рух був зовсім байдужий, нічого не значущий, байдужий.. Немов це був страшний сон, який бурхливою хвилею влився у відчинене вікно і вже затоплює всю кімнату, уже сягає грудей, шиї, і от-от вона захлинеться цією водою і більше не проснеться ніколи.
Настя плакала, обвиваючи коліна своєї матері і ждала... Ждала неможливого, незбуванного. В її думках ще жевріла жаринка прощення, але й та поволі згасала. Мати мовчала.
- От і все. Досить. Піднімайся,- один міліціонер підвівся з-за столу і рушив до Насті.
Він підводив її з колін, а вона пручалася, знову хапала маму за коліна і кричала:" Пробачте". І знову глухе мовчання, тиша...
З опущеною головою, з очима повними сліз, Настя піднялася на ноги. Її повели до дверей, підштовхуючи раз- у- раз в спину, немов якийсь непотріб, який хочуть як найшвидше викинути з хати..
Глухе мовчання заполонило всю кімнату, забралось на стелю, де стало повновладним хазяїном, проникло і на долівку, де, здавалось, що лише один мимовільний жест заставить здригнутися світ. Мовчання і все...
Немовля на ліжку заворушилось, а потім голосно заплакало. Мати стрепенулась. Взявшись за голову руками і, обвівши німим поглядом кімнату, вона підвелася із стільця.. Несмілими, лякливами кроками приблизилась до ліжка. Щось тепле заворушилося в душі, щось застукотіло в грудях. Якесь давно забуте почуття прокинулось, стрепенулось, і розлилося по всьому тілі.
Взяла на руки маленький теплий згорточок. Дитина перестала плакати і дивилась круглими оченятами на зовсім незнайоме обличчя. Плакати малюку вже зовсім не хотілося. Він відчував тепло душі і тіла цієї жінки і лежав мовчки..
Бабуся довго і вперто придивлялася в онукове обличчя, мабуть, хотіла знайти щось знайоме, рідне. Може, лоб такий високий і чистий. Волосся ледь помітно відділяло його від голови. Але це була плоть і кров її дитини і вибору не було.
*****************************************************************
- А мені татусь купив трактор і він заводиться ключем, - хвалився Андрійко, хлопчик років п'яти, переступаючи поріг дитячого садка.
- А мені мама купила новий костюмчик. Подивіться, який гарний,- перебив Костик, піднімаючи штанці до колін.
Сергійко стояв мовчки, з- під лоба іскрилися хижі оченята і недобрим поглядом дивилися на діток. Засунувши руки в кишені, він тупцював на місці. Нелюдська посмішка перекосила обличчя, але він уперто мовчав.
Роздягнувшись, діти кинулись займатись своїми справами. Ось Петрик уже осідлав свого дерев'яного коня і гей...! За гори , за ліси.. А Миколка хотів би стати пілотом.
Глянеш з висоти і здається, Що ти найголовніший, найбільший, і що всі повинні підкорятися тільки тобі, бо тільки тобі підвладне небо і зорі і ти над усіма старший.. А люди маленькі , бігають , немов ті комашки по вулицях і не розуміють, що над ними є я - пілот, Микола Вернидуб.
Так за іграми та розвагами тихою ходою прийшов сонний час. Не дуже його полюбляють діти. Кому хочеться залишати свої ігри, своїх героїв. Але, коли огорне тепла постіль дитяче тільце, коли заблудиться душа в сонному мареві, і всі мрії і сподівання прийдуть із казки в буття, отоді й не хочеться прокидатися, а волієш просто продовжити той казковий сон.
Сон змінюється на дійсність. І вже хлюпоче вода, розбризкуючи свої бархатисті краплини по заспаних обличчях, уже дзвінкий сміх наповнює кімнату і переливається різними голосами. В роздягальні за шкафчиком стояв Костик і голосно плакав. Костюмчик, яким він хвалився вранці, був розірваний до колін і ніякими нитками його більше не зашити. А в Андрійкового трактора були викручені всі колеса і знайти їх було неможливо. А Сергійко стояв в кутку й посміхався.
_ У мене є всі підстави думати, що це ваш Сергійко скоїв такі жахливі речі. Але він мовчить і не зізнається. Може ви дома з ним поговорите,- говорила вихователька бабусі Сергійка.
- Чому ви нападаєте на мою дитину. Ви думаєте, як у нього немає ні батька, ні матері, то і захистити його нема кому. Залиште мою дитину в спокої.
Він не робив цього. Він не такий.,- з відчаєм в голосі кричала бабуся. І Сергійко був переведений в інший дитячий садочок.
**********************************************************************
_ У тебе, що батька немає?- сміючись запитав хлопчик років шести.
_ А кажуть, що мати у нього за гратами, сміявся інший і з усієї сили смикав Сергійка за чуба.
_ А як це ти живеш з бабою? Вона тобі що замісць мами, чи як?_ цікавилася дівчинка.
Проте ці питання залишалися без відповіді. Хотілося просто втекти десь у поле, де ніхто тебе не образить, ніхто не бачитиме твоїх сліз. І не тільки на дітей був сердитий Сергійко. Він був сердитий і розлючений і на бабусю, яка гладила його по голівці і жаліла. Не хотів він ніякої жалості, він просто хотів душевного спокою, який могла йому дати лише мама. І він воченям дивився на кожного хлопчика, за якими приходили батьки.
**********************************************************************
Море квітів вкотилося на шкільне подвір'я.Загойдалися різноцвіттям і заполонили голови присутніх п'янким ароматом лугу, поля і навіть якогось терпкуватого, напівсолодкого запаху моря. Цей святковий одяг учнів, білі банти, різнобарв'я квітів - все зливалося в єдиному потоці нової хвилі і заколисувало буденщину.
Перший клас зустрів Сергійка гамірно. З під великого букета ледь виднілися оченята, що з цікавістю оглядали все довколо.
Але від бабусі не відходив ні на крок. Вчителька підійшла непомітно.
_ А ти хто такий?- лагідно запитала вона.
_ Сергійко, - ніяковіючи відповів він і знову заховався за бабусю.
_ Подобається тобі наша школа? А читати ти умієш?
_ Мене бабуся навчила читати,- з гордістю і задеркуватістю відповів Сергійко.
_ А є в тебе товарищ?
_ Ні не має. Я не хочу ні з ким дружити,- і його усмішка зникла, голова похилилась, посуворішав погляд, потускніли очі..
_ Ну добре, пішли я покажу тобі клас, де ти будеш навчатися і парту, за якою ти будеш сидіти, - її лагідний погляд, простягнена рука, заставила відірватися від бабусі, і він повільно, озираючись, попрямував до класу.
_ Може ти будеш сидіти з кимось?- Запитала вчителька.
_ Ні я буду сидіти сам,- відповів Сергійко і сів біля вікна.
Потік машин заполонив всі його думки. Він уже уявляв , як сидить за кермом автомобіля, як на шаленій швидкості мчить лише вперед..
Він уже забув, що сидить за партою, його руки міцно стискають кермо і мимовільний гудок виривається із сладених трубочкою губ.
Спостерігаючи за Сергієм, Ніна Матвіївна лише посміхнулася і залишила його в його мріях, в леті думок.. протягом навчання вона і сердилась і хотіла пересадити за іншу парту, але Сергійко вередував, тікав зі школи.. І завжди бабуся просила залишити його в спокої і не травмувати душу дитини. Вчився він не погано. Читати він вмів, математикою теж захоплювався. Недаремно бабуся пропрацювала вихователем в дитячому садочку все життя. І тепер на пенсії вона присвятила онукові. А от з поведінкою в Сергійка була біда. Жодна бійка не обходилася без нього. Чи його поб'ють, чи він стане на захист когось. Так чи інакше, але бійка була завжди.
**********************************************************************
_ Сергійко, що ти робиш? Ти ж задушив кота.- Вадим біг за Сергійком і ледь не плакав, а той на мотузці волочив за собою кота.
Голубизною всміхалося небо, трава набиралась соковитості. Цвіли каштани своїми білими, піднятими вгору гронами. Вони ніби запрошували небо пригорнутися до них, заглянути в їх зеленкуваті очі з жовтими прожилками і запитати:" Чи добре вам живеться на цій щедрій землі?". Але небо мовчало. Його усмішка гладила верхівки дерев, сягала десь далеко за гори купчастих хмар, які своїми химерними візерунками заполонили простір неба.
Уже котик харчав, уже піна густою цівкою котилася з рота, а жалю не було.
_ Чому ти рюмсаєш? Ти ж мужчина чи хто?. Кота якогось йому стало шкода. Що з ним станеться? Перестань плакати, бо зараз розірву твого кота на частинки..
ВАдим занімів, прикусивши нижню губу. Він круглими оченятами дивився на Сергійка. В його уяві стояв роздертий кіт. Чим більше розбурхувалась його уява, тим щільніше він закривав очі, потім різко струснув головою і знову відкрив їх широко.
(виключають світло вибачайте допишу завтра)
ID:
1053853
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.12.2025 22:47:27
© дата внесення змiн: 23.12.2025 22:47:27
автор: Надія Тополя
Вкажіть причину вашої скарги
|
Зворушлива розповідь.Принаймні початок, на жаль,без мами. Дитина обділена любов'ю.Хоча і є бабуся. Та батька й маму не замінить. Яким він буде далі добрим,чи жорстоким під питанням. Чекаю на продовження.Дякую! 
