В дитинстві так навчала мене мама: «Поглянь, дитино, який гарний світ!
Усе, що створено – то Бог створив для тебе. Ти маєш берегти цей Божий цвіт.
Багато нас, і кожен є важливий, бо добре тут разом творить Добро.
Та будь обачною, бо, хитре і підступне, поміж Добра блукає хиже зло.»
Воно ходило. Ми не помічали. Тепер усі побачили його. Якби могло до со-
нечка добратись, сказало б, що його там не було. Якби повітря все могло зі-
брати, то здогадались? Як би загуло…
Якби усіх до купочки зібрало, то легко було б знищити за раз. А так воно нас нищить поодинці. Та буде ще розплата. Прийде час.
Здригається Земля, сльозами вмита. Пора відчути всім, як їй болить.
Прости нас, Земле! Поміж нас багато таких, хто дивиться на все це і мовчить.
Летиш, мов пташка, крила розпростерла. Так день за днем. Життя твого є
плин. Твої поля, хлібами позолочені, моря, ліси… тут донька твоя, й син.
Забули ми чия рука тримає? Ти наша горошиночко мала!
Людина тут, на жаль, стала *великою. На тебе, Земле, руку підняла. А ти ж
з любов’ю нас усіх зростила, із чистого всіх поїш джерела.
----------------------------------------------------------------------------
І знов горять хліба у нашім полі, і осипається обвуглене зерно…
Опам’ятайся! Зупинись, людино. Дивись вперед, щоб пізно не було.