Тануть темні почування
У душі, мов сніг,
І пресвітлі, як світання,
На її поріг,
Наче на поріг оселі,
В тую мить стають,
Входять, всміхнені, веселі,
І мені дають
Щедро щастя превелике,
Що не має меж.
Хай воно і є безлике
У душі, та все ж
Нею щастя відчуваю
Я. Воно в мені.
З ним усі я забуваю
Почуття сумні.
Світлі почуття мов стерли
Їх. У небуття
Їх вони немов заперли
На усе життя.
Їх не буде. Тільки світлі
Будуть у мені,
Наче квітоньки розквітлі,
Гарні й запашні,
Буйно квітнути щомиті,
Доки буду жить,
Доки вже в останні миті
Час мій не збіжить.
Лиш тоді в ній їх не стане,
Лиш у тую мить,
Коли серце перестане
Битися умить.
Доти ж буду з ними жити
І усе робить,
Щоб повік вже не тужити
Навіть ні на мить.
Євген Ковальчук, 22. 07. 2021
