і знову вщухло
аж надворі згин
все похилилося од персня
він чи вона
що павить тим, століттям
а чи сезоном смерти.
переродилися в пітьми
надійності повернення чекати
а чи ти сгорнула свої спогади...
смугасті чорно-білі лінії
з відтінком спокою.
тебе обожнюють і проклинають
тобі вітання шлють і зневажають
а ти ідеш своїм шляхом.
то як заведено
і є у просторі поза і за
межею злиднів і пороків людства.
не любите зиму - мовчіть.
вона сама знайде собі зручне обійстя
