Часом я потайки від людей
вештаюсь в твому середньовіччі.
Квітка рожева біля грудей,
каптур ховає моє обличчя.
Ти обираєш місця святі,
де кращий звук і високі стелі.
Граєш не гірше, ніж грають ті
замкові блазні та менестрелі.
Знаєш історії. І в твоїх
плаче руках і цитоль, і арфа.
Думаю, був би мені не гріх,
якби я заміж пішла за графа.
Але кидаю мідяк дрібний
в твій капелюх і кладу каблучку.
Хочеш віддати? Не будь дурний —
зробиш із неї комусь обручку.
