|
VIII
2. ПАСІФАЯ
Ти не стогни над Ідою, що помирає,
Покинута жінко Міноса, Пасіфая!
Вважай, що повезло, якщо на тій долині
Своїх отар Церера не пасла донині.
Спіши! З-за дуба там шпигують з пасовища. 5
Могутнім виріс дуб – завжди тягнувсь все вище
Вверх на долині, серед зелених буйних трав,
Де він колись спочине поміж отих отав.
«О, німфи Криту!» – звала всіх на допомогу,
«Ви оточіть зі всіх сторін мене, небогу. 10
І ті спрямовані на мене стріли люті,
Можливо не зайдуть, їх зможу оминути».
Мов божевільна бігла крізь ліси і гори
Ця діва, що згрішила із биком у морі.
Звучить гучний набатом зверху голос грізний: 15
«Помреш, бо сам Юпітер вимагає помсти».
Ось біля вівтаря стоїть прекрасна діва,
А на чолі вінок лавровий наче диво.
Вона його собі сама і причепила,
Як переможниці у битві догодила. 20
Вона підносить меч уверх над головою
І з ненавистю б'є, вдоволена собою.
Вона сміється злобно і себе втішає,
Бо тіло кров’ю у суперниці стікає.
Пасіфая — дочка Геліоса й Персеїди, сестра Еета й Кірки, дружина Міноса. Під впливом Афродіти, яка заприсяглася помститись усьому родові Геліоса, за те, що він відкрив Гефестові її зраду з Аресом, Пасіфая запалала нестримною пристрастю до бика. Від цього зв'язку вона народила Мінотавра.
Іда (Псилоретіс) — це найвища гора на острові Крит, відома в грецькій міфології як місце, де народився та виріс Зевс.
Німфа Іда (критська) — німфа, яка разом із сестрою Адрастеєю доглядала за немовлям Зевсом на Криті.
Мінос Великий — володар Криту, син Лікастія. Міноса Великого часто плутають з його дідом Міносом Старим, або ж вважають однією особою з ним.
Церера — це найбільший об'єкт у поясі астероїдів між Марсом і Юпітером, класифікований як карликова планета, а її назва походить від давньоримської богині родючості.
ОРИГІНАЛ
VIII
PASIPHAÉ
Tu gémis sur l'Ida, mourante, échevelée,
O reine! ô de Minos épouse désolée!
Heureuse si jamais, dans ses riches travaux,
Cérès n'eût pour le joug élevé des troupeaux!...
Tu voles épier sous quelle yeuse obscure, 5
Tranquille, il ruminait son antique pâture,
Quel lit de fleurs reçut ses membres nonchalants,
Quelle onde a ranimé l'albâtre de ses flancs.
'O nymphes, entourez, fermez, nymphes de Crète,
De ces vallons, fermez, entourez la retraite, 10
Si peut-être vers lui des vestiges épars
Ne viendront point guider mes pas et mes regards.'
Insensée! à travers ronces, forêts, montagnes,
Elle court. O fureur! dans les vertes campagnes,
Une belle génisse à son superbe amant 15
Adressait devant elle un doux mugissement.
'La perfide mourra. Jupiter la demande.'
Elle-même à son front attache la guirlande,
L'entraîne, et sur l'autel prenant le fer vengeur:
'Sois belle maintenant, et plais à mon vainqueur.' 20
Elle frappe, et sa haine, à la flamme lustrale,
Rit de voir palpiter le coeur de sa rivale.
ID:
1057297
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Містико-езотерична лірика
дата надходження: 13.02.2026 22:01:34
© дата внесення змiн: 13.02.2026 22:24:43
автор: Ольга Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|
