Серце сум лиша
І душа з ним теж.
Серце та душа
Щастя, що без меж,
Мають і любов,
Що, мов квітів цвіт,
Буйно знов і знов
Квітне на весь світ.
Світлі почуття
Ці у них живуть.
В них і є життя
Непорочна суть.
Добрії думки
Я в собі несу
Завжди залюбки,
Їхню всю красу
Неповторну. Так,
В світі цім живу
Я із ними всмак
Дійсно, наяву.
Думи й почуття
У мені усі
Протягом життя
У своїй красі
Всій пречарівній
На планеті цій
Лиш одній такій,
Як вона, земній
Квітнуть, наче мак
Неповторну мить
Кожну гарно так!
Доки буду жить,
Будуть у мені
Всі вони щомить,
Цілі ночі й дні,
Весь час, що летить,
Наче в небесах
Синіїх пташки.
У моїх руках
Почуття й думки,
Бо керую я
Ними усіма.
Думи й почуття
Кожен з нас трима
У собі. Без них
Не жили би ми.
Ось, чому в одних
Них суть. Ми людьми
Є. Тож почуття
І думки у нас
Ллються все життя
Крізь невпинний час
Так, немов річки
На планеті цій.
Почуття й думки
В нас, а ми на ній
Живемо, бо їх
Маємо. Думок,
Почуттів своїх,
Що, немов струмок,
В нас течуть, не слід
Відрікатись нам.
Варто їх як слід
Розвивати там,
Де ми живемо,
Щоб на втіху жить,
Доки не вмремо,
Як наш час збіжить.
Все, що в світі цім
Є, на них вплива.
Це відомо всім.
З цього виплива –
Думи й почуття
Завдяки йому
Є в нас все життя
Наше. Усьому
Місце в світі є,
А також свій час.
Все, що нам дає
Світ цей повсякчас,
Думи й почуття
Всотують немов
Протягом життя
За усіх умов,
Та критично слід
Нам сприймати все,
Що всім нам услід
Весь цей світ несе.
Слід навчитись всім
Ними керувать,
Щоб на світі цім
Не посміла стать
Та біда у нас
На шляху, яка
Мучить лиш всякчас.
Доленька така
Піде в небуття.
Варто нам лишень
Все своє життя,
Неповторний день
Кожен працювать,
Вчитися як слід,
Труднощі – долать.
І тоді, мов лід,
Стануть біди ті
Всі цілком, ущент
В нашому житті
Вже в один момент.
Думи й почуття.
Безліч їх у нас.
Й цілого життя,
Що мина крізь час,
Не достатньо, ні,
Щоби їх злічить,
Хай всі ночі й дні
Будемо лічить
Їх ми. Стільки їх,
Як на небі зір.
Почуттів своїх
І думок, повір,
Не злічить. Думки
Й почуття, немов
Яснії зірки
В небі, знов і знов
Зблискують у нас
Й гаснуть, та не всі.
Деякі всякчас
В їхній всій красі
Кожен з нас трима
В голові, в душі,
Ними обійма,
Мов товариші,
Друзі друзів, світ,
Що їх виклика
Протягом всіх літ.
Доленька така.
А її без них
Не було б у нас,
У творінь людських,
Проминає час
Так, як життя
Наше це земне.
Думи й почуття,
Як воно мине,
Нас покинуть вмить.
Так, немов зірки,
У єдину мить
Згаснуть всі думки
Наші й почуття.
Промине в ту мить
Наше все життя.
Час його збіжить.
Іншого ж життя
Вже не буде в нас.
Думи й почуття
Стре навіки час
У неждану мить,
Бо ніхто із нас,
Доки стукотить
Серце повсякчас,
Тóго і не зна,
У якую мить
Прийде та страшна
Мить, коли збіжить
Наш життєвий час
В світі цім земнім,
Що тримає нас
У собі. Тож всім
Варто цінувать
Власнеє життя
І не марнувать
Часу без пуття.
Варто залюбки
В світі проживать.
Почуття й думки
У собі тримать
Світлі, добрі, ті,
Що лише несуть
Щастя нам в житті.
В них його ж і суть.
Євген Ковальчук, 13. 01. 2022
ID:
1057100
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.02.2026 17:40:05
© дата внесення змiн: 10.02.2026 17:40:05
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
