Між берегами сивого Дніпра,
Гуляє вільний вітер на просто́рі,
Вдивляючись в широ́ти неозо́рі,
Коли приходить вра́нішня пора...
То ніжний бриз, то враз - рвучки́й порив!
То ледь помітний, а буває гонори́стий,
Беззвучний, емоційний, голосистий,
У кожній ноті послідовний ритм ловив..
Траплялось, клав вітрильник на борти́,
Кудись ганяв важкі, кошлаті хмари.
Мабу́ть хотів прогнати темні чари
Непереможної «Небесної орди»
Лиш чайка сперечається із ним.
Її політ незламний - як ковток свободи,
Утім немає кращої нагоди,
З важким двобоєм впоратися цим.
Вже стихли хвилі сивого Дніпра,
Гуляє вільний вітер на просто́рі,
Немов кораблик одинокий в синім морі,
Коли вечірняя наблизиться пора...
